Інститут права і суспільства

Засновники та члени інституту

Президент Кармазін Ю.А.

Президент Кармазін Ю.А.

Віце-Президент Шишкін В.І.

Віце-Президент Шишкін В.І.

Віце-Президент Домбровський В.І.

Віце-Президент Домбровський І.П.

Віце-Президент Семенов О.В.

Віце-Президент Семенов О.В.

 

Детальніше



Поділитись лінком в соцмережах

АНАЛІЗ Комплексних заходів по виконанню мінських угод від 2 березня 2015 року та супутніх актів

10:26 06 жовтня 20171876
АНАЛІЗ Комплексних заходів по виконанню мінських угод від 2 березня 2015 року та супутніх актів

Повний текст аналізу Комплексних заходів по виконанню мінських угод від 2 березня 2015 року та супутніх актів. Аналіз проведено і надано в публічний доступ Інститутом Права і Суспільства

АНАЛІЗ

Комплексних заходів по виконанню мінських угод від 12 березня 2015 року та супутніх актів (далі за текстом –Мінські угоди).

 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Основними робочими (для виконання) актами на даний час є 3 документи:

- МІНСЬКИЙ МЕМОРАНДУМ від 19.09.2014 року (оскільки на нього зроблено посилання в « Комплексі заходів щодо виконання Мінських угод» від 12.02.2015 року),

- КОМПЛЕКС ЗАХОДІВ від 12.02.2015 року ( оскільки саме в ньому викладені останні узагальнені домовленості з проблеми) та вони схвалені найвищими посадовими особами 4-х держав Європи, в тому числі Президентами України та Російської Федерації

- ДЕКЛАРАЦІЯ Президента Російської Федерації, Президента України, Президента Французької Республіки і Канцлера Федеративної Республіки Німеччини від 12 лютого 2015 року , якою підтримано Комплекс заходів

Всі три зазначені документи надалі аналізуються під загальною назвою – МІНСЬКІ УГОДИ.

У зв’язку з неефективністю Мінських угод ( їх невиконання сторонами) - як в Україні, так і в світі, виникає логічне питання щодо їх правового статусу.

Зміст, процедура ухвалення, надання обов’язковості та виконання  Мінських угод не ґрунтуються та не відповідають як міжнародно-правовим, так і національним правовим актам предметом регулювання яких є міжнародно-правові відносини.

Мінські угоди не можуть бути визнані міжнародно-правовими актами, а тому не можуть забезпечувати міжнародно-правової відповідальності їх сторін (учасників).

Основні вимоги Віденської конвенції про право міжнародних договорів (далі –Конвенція) та Закону України «Про міжнародні договори України» (далі – Закон) в контексті проблем пов’язаних з Мінськими угодами зводяться до наступних:

1) Необхідність визначення правоздатності  учасників  міжнародного договору, до яких віднесено тільки  держави ( статті 1, 3, 6 Конвенції).

Такими суб’єктами щодо Мінських угод можна визнати тільки держави Україну і Російську Федерацію. Участь Організації по безпеці та співробітництву в Європі (далі -ОБСЄ), як міжнародної (міжурядової) організації в Мінських угодах та її правовий статус необхідно визначати виходячи з інших міжнародно-правових актів, в тому числі і актів ОБСЄ.

В той же час підписання зазначених документів А.В .Захарченком та І.В. Плотницьким не має будь-якого юридичного значення та навантаження, оскільки їх статус як в цьому документі, так і взагалі не визначений і не підтверджений. Якщо припустити, що вони представляли не визнані в світі територіальні утворення під назвами «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка», то ці утворення не є суб’єктами міжнародного права.

Отже, для зазначених осіб чи територіальних утворень ( як і для інших учасників та підписантів) їх підписи на Мінських угодах не створили і не можуть створювати в майбутньому жодних правових наслідків (прав чи зобов’язань). Участь зазначених осіб у перемовинах, які відбулися та можливо відбудуться в майбутньому, та їх підписи є юридично нікчемними.

Повноваження на участь в підписанні Мінських угод Послом ОБСЄ Х. Тальявіні і виникнення відповідних прав та зобов’язань у ОБСЄ по цьому документу залежить також від наявності станом на 5 і 19 вересня 2014 року та 12 лютого 2015 року у Посла належних повноважень і наступного схвалення ( надання згоди на обов’язковість ) такого документа відповідною інстанцією ОБСЄ, якщо це передбачалося правовими нормами що регулюють діяльність ОБСЄ. З тексту Мінських угод  наявність та зміст таких повноважень не вбачається і у відкритому доступі вони відсутні, що не дає можливості зробити остаточні правові висновки з цього питання.

Відсутність підтвердження повноважень та їх обсягу щодо представника Російської Федерації – її посла в Україні М.Ю. Зурабова та рішень повноважних органів влади Російської Федерації щодо згоди на обов’язковість для їх держави Мінських угод також не дає можливості зробити остаточні правові висновки з цього питання.

2) Наявності належної згоди держави на обов’язковість для неї міжнародного договору, що передбачено статтями 11-17 Конвенції (статтями 8, 9 Закону щодо України) у одній із визначених цими актами форм.

Ратифікації шляхом прийняття закону підлягають, зокрема, міжнародні договори України з питань територіальних і таких, що стосуються державних кордонів; миру; що стосуються прав, свобод та обов’язків людини і громадянина; виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів України (пункти «а», »б», «е» частини 2 статті 9 Закону ).

Оскільки в Мінських угодах та Декларації про їх схвалення йшлося про зобов’язання України у сфері питань про :

- суверенітет і територіальну цілісність України (Декларація),

- про права, свободи та обов’язки громадян (пункти 4, 6, 7, 8 Комплексу заходів);

- прийняття відповідної постанови Верховною Радою України пов’язаної із територією ( пункт 4); прийняття Україною закону з питань помилування і амністії ( пункт 5); проведення конституційної реформи – прийняття нової Конституції, прийняття ПОСТІЙНОГО законодавства про особливий статус окремих районів Донецької і Луганської областей (пункти 9, 11) Комплексу заходів, то,  

згідно зазначених вище положень частини 2 статті 9 Закону такий міжнародний договір (незалежно від його назви і суб’єктів підписання) підлягав наданню згоди на обов’язковість ратифікацією шляхом ухвалення закону, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 85 Конституції України віднесено до повноважень Верховної Ради України. Відповідно до частини 6 статті 9 Закону проект закону про ратифікацію міжнародного договору України до Верховної Ради України вносить Президент України.

Відповідно до статті 14 Закону міжнародний договір України набирає чинності після надання згоди Україною на обов’язковість такого договору (в даному випадку після його ратифікації). Із зазначених підстав Мінські угоди, як міжнародний договір, не набрали чинності, а, відповідно, й не є обов’язковим для виконання.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону Президент України має право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень або надати повноваження іншим особам (пункт «а» частини 4 статті 6 Закону). Документи, які названі Мінськими угодами, підписав не Президент України, а уповноважена ним особа –Л.Д.Кучма Однак з Розпорядження Президента від 8 липня 2014 року не вбачається повноваження зазначеної особи на підписання міжнародно-правового договору, він уповноважений тільки представляти Україну у Тристоронній Контактній групі. Крім того, в розпорядженні не надавалось повноваження представляти Україну перед громадянами А.В. Захарченко, І.В. Плотницьким чи ДНР або ЛНР. Згідно пункту 3 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України представляє державу в міжнародних відносинах,веде переговори та укладає міжнародні договори України. На виконання Конституції і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов’язковими для виконання (частина 3 статті 106). Виходячи із цього, Президент повинен був надати згоду на обов’язковість Мінських угод одним із зазначених в Конституції актів – указом чи розпорядженням. ПІДТРИМАННЯ Комплексу заходів Президентом в Декларації від 12 лютого 2015 року не може замінити указ чи розпорядження про надання обов’язковості цим угодам.

Однак і така процедура стосується Мінських угод тільки в тій частині зобов’язань, що віднесені до повноважень Президента і не підлягає ратифікації Верховною Радою України.

Оцінюючи зазначені дії Президента та уповноваженої ним особи необхідно звернути увагу на те, що на час підписання Меморандуму від 19.09.2014 року була чинною постанова Верховної Ради України від 16.04.2014 року у якій, у зв’язку з подіями в Автономній Республіці Крим , було визнано факт неспровокованої російської агресії проти України та визнано Російську Федерацію АГРЕСОРОМ та визначено цілі для відновлення конституційного статусу України та наголошено, що предметом міжнародних переговорів НЕ МОЖУТЬ БУТИ питання що належать ДО ВНУТРІШНЬОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УКРАЇНИ, СТОСУЮТЬСЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ ТА АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ, ВИЗНАЧЕННЯ СТАТУСУ І ПОРЯДКУ ЗАСТОСУВАННЯ МОВ.

В постанові від 27.01.2015 року Верховна Рада визнала Російську Федерацію агресором та підтвердила продовження з її сторони воєнної агресії проти України

Зазначені акти Верховної Ради України відповідають її повноваженням передбаченим в пункті 5 частини 1 статті 85 Конституції.

Однак зазначені постанови не були враховані при підписання документів від 12лютого 2015 року.

З цього витікає, що Президент та уповноважена ним особа ігнорували норми Конституції, Закону та постанов Верховної Ради України .

Відповідно до статті 21 Закону міжнародний договір України публікується українською мовою в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та в інших офіційних друкованих виданнях України

Відповідно до статті 22 Закону чинні міжнародні договори України реєструються у Секретаріаті ООН за поданням МЗС України ( частина 1), у МЗС України (частина 2) та включаються до Єдиного державного реєстру нормативних актів ( частина 3).

Стаття 27 Закону передбачає обов’язок МЗС невідкладно інформувати Верховну Раду України про укладення міжнародного договору України

Чи виконані вимоги статей 21, 22 та 27 Закону Україною визначитись неможливо по причині відсутності доступної інформації.

З тієї ж причини неможливо визначитись чи дотримано норм міжнародного та національного (Україною та Російською Федерацією) права та відповідних процедур ОБСЄ, що також є обов’язковою умовою набрання чинності Мінськими угодами як міжнародним договором (чи договорами).

Підтримання Комплексу заходів Президентом Французької Республіки та Канцлером Федеративної Республіки Німеччини в Декларації не має жодних правових наслідків як для цих держав, так і для інших сторін угод , оскільки їх представники( Президент та Канцлер) не підписували ці угоди і не брали на себе жодних зобов’язань.

За юридично формальним змістом сторонами підписаного документа, в розумінні міжнародного права, можна вважати Україну та Російську Федерацію, а ОБСЄ - як третю особу (посередника)

 

АНАЛІЗ

Мінських угод з техніко-юридичної сторони

 

1) За існуючими міжнародними та національними традиціями оформлення угод (актів), що носять правовий характер, такий акт має містити в собі визначення (тлумачення) основних понять, що містяться ньому. Відсутність таких визначень призводить до різного неоднозначного розуміння таких понять, а відповідно до різного їх застосування (виконання) чи до невиконання. В документі, що аналізується, цього не дотримано.

Так, в зазначеному документі без визначення (тлумачення) вжито такі основні і суттєво значимі поняття:

- обидві сторони (пункт 2)

- лінія стикування (абзаци 2, 3 пункту 2)

- озброєні формування окремих районів Донецької і Луганської областей (далі –ОРДЛО) (абзац 3 пункту 2)

- моніторинг режиму припинення вогню і відводу важкого озброєння (пункт 3)

- верифікація режиму припинення вогню і відводу озброєння (пункт 3)

- модальності проведення місцевих виборів і майбутнє режиму ОРДЛО) (пункт 4)

- окремі райони Донецької і Луганської областей (пункт 4)

- відвід озброєнь (пункт 2)

- всеохоплююче (припинення вогню)

- інше

2) Оскільки Мінські угоди прирівнюються (офіційними посадовими особами України та інших держав) до міжнародно-правових документів з визначенням конкретних зобов’язань сторін, то для ефективності їх реалізації мали б бути в логічній послідовності визначені строки виконання певних зобов’язань, спосіб (чи способи), виконавці та інші обставини.

Відсутність СТРОКІВ І ПОСЛІДОВНОСТІ виконання та конкретних виконавців призвело до фактичного їх невиконання  підписантами, про що свідчать поширювані в засобах масової інформації заяви цих осіб. Юридично невизнані територіальні утворення – ДНР та ЛНР навіть формально не є сторонами (учасниками) зазначених домовленостей і відповідно не брали на себе будь-яких зобов’язань, що виключає можливість будь-якої їх відповідальності за це.

Російська Федерація також не взяла на себе жодних зобов’язань в будь-якому статусі.

За логічною оцінкою змісту документів можна дійти висновку про те, що Україна взяла на себе зобов’язання перелічені в пунктах 1 (припинення вогню), 2 (відвід озброєнь), 4 (ведення діалогу ( не зазначено з ким) про модальності проведення виборів в ОРДЛО, прийняття постанови ВРУ щодо визначення територій з особливим режимом), 5 (помилування та амністія шляхом введення в дію закону), 6 (забезпечення звільнення і обміну заручників та інших осіб), 7 (забезпечення безпечного доставляння гуманітарної допомоги), 8 (забезпечення модальності повного відновлення соціально-економічних зв’язків, соціальних виплат, інших соціальних питань ), 9 (відновлення повного контролю над державним кордоном в зоні конфлікту ПІСЛЯ місцевих виборів і конституційної реформи при умові виконання Україною вимог пункту 11 в консультаціях і за ПОГОДЖЕННЯМ з ПРЕДСТАВНИКАМИ ОРДЛО), 11 (проведення конституційної реформи (НОВОЇ КОНСТИТУЦІЇ) до кінця 2015 року погодженої з представниками ОРДЛО !!!, прийняття ПОСТІЙНОГО законодавства про особливий статус ОРДЛО ), 12 (обговорення і погодження з представниками ОРДЛО питань місцевих виборів).

Таким чином, з 28 пунктів Мінських угод в 20 покладені зобов’язання на Україну , в 6 на ОБСЄ. Для ДНР та ЛНР офіційно зобов’язань не покладено, але умовно їх можна визначити - 6

В Мінських угодах  не визначено будь-яких конкретних зобов’язань Російській Федерації

Офіційно не визначено яких – не будь зобов’язань щодо осіб, чиї прізвища зазначені в документах – А.В. Захарченка та І.В. Плотницького, що є зрозумілим і логічним оскільки вони не є і не можуть бути суб’єктами міжнародно-правових договорів.

Детальний виклад та аналіз щодо зобов’язань, строків їх виконання, виконавців та результатів наведено в Таблиці 3, що є Додатком до цього документа.

В пункті 10 йдеться про виведення всіх ІНОЗЕМНИХ військових формувань, військової техніки, а також найманців з території України під наглядом ОБСЄ. Роззброєння всіх незаконних груп.

На жаль, в документі не зазначено ЧИЇ ЦЕ (якої держави?) іноземні збройні формування, військова техніка, найманці і на кого покладено зобов’язання їх виведення. Не визначено виконавця зобов’язання щодо роззброєння незаконних груп. Очевидним є, що іноземні збройні формування та військова техніка належать Російській Федерації і саме на неї мало бути покладено таке зобов’язання. Однак політики та правники Російської Федерації виявилися більш кваліфікованими та патріотичними ніж українські (а можливо на це були інші причини) і таких зобов’язань до угод не включили, що свідчить про відсутність у Російської Федерації таких зобов’язань.

За змістом визначених в угодах конкретних дій (пункти 1 (припинення вогню), 2 (відвід озброєнь «обома сторонами» - ким саме ? ), 4 (діалог про модальності виборів), 6 (звільнення і обмін заручниками та незаконно утримуваними особами), 7 (забезпечення безпечного доступу, доставки, зберігання і розподілу гуманітарної допомоги), 10 (роззброєння всіх незаконних груп) стає зрозумілим, що такі дії, крім України, мали б виконуватися і іншими учасниками, що підписали угоди.

 

ВИСНОВКИ

щодо Мінських угод

 

1. Мінські угоди не відповідають (суперечать) Конституції України, міжнародному та національному законодавству в сфері міжнародних договорів, а тому вони відповідно до положень Конвенції могли б бути

- визнані недійсними - (статті 42, 45 -53 )

Під недійсністю угоди розуміється наслідок недодержання в момент її вчинення стороною (сторонами) вимог, які прямо встановлені правом (законом)

- припинені ( статті 54, 60(пункт 1)

Однак, розгляд спору про застосування одного із зазначених наслідків невідповідності угод нормам права в міжнародній судовій чи іншій інстанції на підставі норм Конвенції Є НЕМОЖЛИВИМ, оскільки при приєднанні Української РСР до Конвенції 14 квітня 1986 року вона зробила ЗАСТЕРЕЖЕННЯ про те, що не вважає себе зв’язаною положеннями статті 66 Конвенції і ЗАЯВИЛА, що для передачі будь-якого спору між Договірними Сторонами про застосування чи тлумачення статей 53 або 64 на вирішення Міжнародного суду або будь-якого спору про застосування чи тлумачення будь-якої іншої статті частини V Конвенції на розгляд погоджувальної комісії необхідна у кожному окремому випадку згода усіх сторін, які беруть участь у спорі, і що мировими посередниками, яких включають до складу погоджувальної комісії, можуть бути лише особи, призначені учасниками спору за їх спільною згодою.

Це застереження та заява на даний час для України є дійсними.

Невизнання Україною, як правонаступником Української РСР у Конвенції, обов’язковості для неї положень статей 53 або 64 (визначають підстави визнання договору недійсним (неважним) та 66 (визначає процедури судового розгляду, арбітражу і примирення) Конвенції які визначають підстави визнання договору недійсним( неважним) (статті 53, 64), є перешкодою для її звернення до відповідних міжнародних судових інстанцій для вирішення такого спору або за сприянням у вирішенні спору іншими засобами (в іншій процедурі).

Оскільки положення Конвенції можуть бути застосовані тільки у відносинах між Україною та Російською Федерацією, як суб’єктами Конвенції, то спір між ними з питань виконання зобов’язань визначених в Мінських угодах на підставі та за процедурами визначеними в Конвенції є НЕМОЖЛИВИМ до відкликання Україною в установленому порядку зазначених в Указі застережень та заяв.

Можливість перегляду умов домовленостей за Мінськими угодами, визнання їх недійсними чи їх припинення залежить від обопільної волі України та Російської Федерації. Оскільки в Мінських угодах не обумовлено питання щодо набрання ними чинності, підстав їх надійності , можливості оспорювання їх дійсності, припинення або денонсації, виходу або зупинення дії, внесення поправок та змін, додержання ,застосування і тлумачення, що є суттєвими умовами, то Україна, як держава яка несе всі загрози та негативні наслідки від подій в ОРДЛО, повинна ВІДМОВИТИСЯ в припустимій та законній формі від цих угод (домовленостей) та ІНІЦІЮВАТИ нові, стороною в яких має бути Російська Федерація з конкретними зобов’язаннями останньої. Нові домовленості повинні ґрунтуватися на нормах Конституції України, Конвенції, інших міжнародно - правових актах та національному законодавстві України та Російської Федерації.

В частині V - (це статті 42-72) Конвенції – врегульовуються питання надійності, припинення і зупинення дії міжнародних договорів.

До правових підстав забезпечення надійності договорів віднесено: їх дійсність і збереження ними чинності, припинення договору, денонсація договору, вихід з договору (стаття 42).

Дійсність договору або згода держави на обов’язковість для неї договору може бути оскаржена тільки на основі застосування цієї Конвенції (пункт 1 статті 42).

Припинення договору, зупинення його дії, його денонсація або вихід з нього учасника можуть мати місце тільки в результаті застосування положень самого договору або цієї Конвенції (пункт 2 статті 42).

Таким чином, розгляд спору між Україною та Російською Федерацією з приводу дійсності, припинення чи виконання Мінських угод на підставі Конвенції в судових чи інших міжнародних інстанціях неможливий.

 

ДОДАТКИ

Додаток 1

Перелік актів, що стосуються проблеми Мінських угод (в хронологічному порядку)

 

1) 16 квітня 2014 року – Постанова Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України: «Про ініціативу міжнародних переговорів щодо деескалації ситуації навколо України» (текст є)

2) 8 липня 2014 року – розпорядження Президента України № 953/2014-рп про уповноваження Л. Кучми на участь у ТКГ з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях (текст є)

3) 1 вересня 2014 року – Пропозиції внесені учасниками в Мінську і розглянуті ТКГ 5 вересня 2014 року (тексту немає )

4) 5 вересня 2014 року – Протокол за підсумками консультацій ТКГ відносно спільних кроків, спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента України П.Порошенка та ініціатив Президента Росії В. Путіна (є текст російською мовою на сайті офіційного інтернет - представництва Президента України)

5) 16 вересня 2014 року – Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (текст є).

6) 19 вересня 2014 року – Меморандум по виконанню положень Протоколу за підсумками консультацій ТКГ щодо спільних кроків, спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента України П. Порошенка та ініціатив Президента Росії В. Путіна (є текст російською мовою на сайті офіційного інтернет – представництва Президента України )

7) 27 січня 2015 року – Постанова Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту , Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ПАРЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.» (текст є)

8) 12 лютого 2015 року – Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод (є текст російською мовою на сайті інтернет – представництва Президента України)

9) 12  лютого 2015 року – Декларація Президента Російської Федерації, Президента України, Президента Французької Республіки і Канцлера Федеративної Республіки Німеччини про підтримку Комплексу заходів по виконанню Мінських домовленостей, схваленого у Мінську 12 лютого 2015 року (далі –Декларація) (є текст українською мовою на сайті офіційного інтернет – представництва Президента України)

Додаток 2

Перелік

міжнародних та національних правових актів, використаних при правовому аналізі Мінських угод.

1. Конституція України (статті 1, 2, 6, 9, 17, 18, 19 ( ч. 2), 85 (пункти 1, 3, 5), 102, 104 (присяга), 106 (пункти 1, 3, 17-20 частини 1, частина 3).          

2. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року до якої УРСР приєдналася згідно Указу ПВР УРСР 14 квітня 1986 року із застереженнями (по тексту – Конвенція)

3. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1986 року

4. Закон України «Про правонаступництво України «  від 12..вересня 1991 року

5. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року

 

Додаток 3  

Таблиця

зобов’язань, термінів їх виконання, виконавців та наслідків виконання за Мінськими угодами станом на 01.01.2017 року

 

 

 

Термін(и)  виконання

Виконавець (ці), посередник

Відмітки про виконання           

            1

    2

    3

            4

1. Загальне припинення вогню

з 15.02.2015   

Україна

За інформацією офіційної влади – Україна виконує

 

--

ДНР-ЛНР

За інформацією офіційної влади та ЗМІ – не виконують

 

 

 

 

2. Відвід озброєнь обома сторонами

З 15.02.2015 до 28.02.2015   

Україна     

У визначені терміни не виконано. На даний час офіційна інформація також відсутня

- -

--

ДНР-ЛНР

У визначені терміни не виконано. На даний час офіційна інформація відсутня

- -

--

ОБСЄ(сприяння)

У визначені терміни не виконано. На даний час офіційна інформація відсутня

3.Моніторинг і верифікація припинення вогню і відводу

Не визначено

ОБСЄ

Інформація ЗМІ свідчить про виконання

 

 

 

 

4 –1 Діалог про модальності проведення місцевих виборів та про майбутнє режиму ОРДЛО на підставі Закону 1680 .

В перший день після відводу озброєнь = 1.03.2015

Виконавці конкретно не зазначені. За логікою - всі учасники

Конкретна інформація про такий діалог не надається

 

 

 

 

4 - 2 Прийняття постанови Верховної Ради України з визначення території на яку поширюється особливий режим відповідно до Закону 1680 на підставі межі встановленої в Меморандумі від 19.02.2014 року

До 15.03.2015 року

Україна

Не виконано, відповідну постанову не ухвалено

 

 

 

 

5.Забезпечення помилування і амністії шляхом введення закону

Строк не визначено

Україна

Не виконано, такого закону не ухвалено

 

 

 

 

6. Забезпечення звільнення і обміну заручників і інших осіб які утримуються незаконно за принципом «всіх на всіх»

Завершення - не пізніше ніж на 5-й день після відводу озброєнь,тобто не пізніше 5.03.2015

Україна –ДНР-ЛНР

Згідно домовлених терміну та принципу не виконано. Періодично безсистемно виконується

 

 

 

 

7. Забезпечення доступу, доставки, зберігання і розподілу гуманітарної допомоги на підставі між народних механізмів.

Не визначено

Не визначено

Офіційна інформація відсутня

 

 

 

 

8 -1 Визначення модальностей соціально - економічних зв’язків, переказів, пенсій та інших виплат , всі оплати, податки

Не визначено

Не визначено

Офіційної інформації немає

 

 

 

 

8 -2 Відновлення управління сегментом банківської системи

Не визначено

Україна

Офіційної інформації про виконання немає

 

 

 

 

9-1.Відновлення контролю за державним кордоном

Початок – з першого дня після місцевих виборів ( призначені на 7 грудня 2014 року (Закон). Завершення – після повного політичного урегулювання  

Україна

Не виконано

 

 

 

 

9-2 Проведення місцевих виборів в ОРДЛО.

7.12.2014 (згідно пункту 2 ПП Закону)

Україна

Вибори призначено на 7.12.2014, але не проведено

 

 

 

 

9-3 Конституційна реформа (нова Конституція)

До кінця 2015 року

Україна

Не виконано

 

 

 

 

10-1. Вивід всіх іноземних озброєних формувань, військової техніки

Не визначено

Не визначено (це-РФ ?), ОБСЄ (контроль)

Не виконано

 

 

 

 

10-2. Вивід найманців

Не визначено

ОБСЄ (контроль) Виконавців не визначено

Не виконано

 

 

 

 

10-3 Роззброєння всіх незаконних груп

Не визначено

Не визначено

Не виконано

 

 

 

 

11-1. Проведення конституційної реформи у формі введення в дію нової Конституції

До кінця 2015 року

Україна

Не виконано

 

 

 

 

11-2.Прийняття постійного закону про особливий статус ОРДЛО

До кінця 2015 року

Україна

Не виконано

 

 

 

 

12. Обговорення і погодження проведення місцевих виборів (див. п.9 )

До кінця 2015 року

Україна – ДНР-ЛНР- БДІПЛ ОБСЄ

Невідомо

 

 

 

 

13.Інтенсифікування діяльності ТКГ, створення робочих груп по виконанню Мінських угод

Не визначено

Не визначено

Групи створені і періодично зустрічаються

 

 

 

 

Примітка - звільнення від покарання, переслідування і дискримінації осіб пов’язаних з подіями в ОРДЛО (ст..3 Закону)

З 18.10.2014 по 18.10.2017

Україна

Інформація про практичне виконання Закону відсутня

 

 

 

 

Примітка – право на мовне самовизначення (стаття 4 Закону)

З 18.10.2014 по 18.10.2017

Україна

Стаття 4 Закону - не забезпечила

 

 

 

 

Примітка – участь органів місцевого самоврядування в призначенні голів органів прокуратури і судів (ч.3 ст.5 Закону)

З 18.10.2014 по 18.10.2017

Україна

Не виконано (див. коментар)

 

 

 

 

Примітка – можливість для ОМС ОРДЛО укладати угоди економічного, соціального і культурного розвитку з центральними органами виконавчої влади (ст.. 6 Закону)

З 18.10.2014 по 18.10.2017

Україна

Передбачено реально (ст.. 6 Закону) але виконання тимчасове

 

 

 

 

Примітка – державна підтримка соціально-економічного розвитку ОРДЛО ( стаття 7 Закону)

З 18.10.2014 по 18.10.2017

Україна

Не виконано, див. коментар

 

 

 

 

Примітка – сприяння зі сторони центральних органів влади транскордонного співробітництва з регіонами РФ (стаття 8 Закону)

З 18.10.2014 по 18.10.2017

Україна

Не виконано, див. коментар

 

 

 

 

Примітка – право місцевих рад створювати загони народної міліції (стаття 9)

З 18.10.2014 по 18.10.2017

Україна

Виконано тимчасово (стаття 9 Закону), див. коментар

 

 

 

 

Примітка – захист повноважень депутатів місцевих рад і посадових осіб обраних на дострокових виборах від дострокового їх припинення ( стаття 5 Закону)

з18.10.2014 по 18.10.2017

Україна

Виконано тимчасово (ст..5 Закону), див. коментар

 

Визначення понять та скорочень, застосованих в таблиці та коментарі до її окремих складових

- Визначення модальностей: (лат.modus) визначення … способів дії або відношення до дій

- Моніторинг (англ..monitoring): комплекс засобів різного характеру, які забезпечують системний контроль (стеження, спостереження) за станом і тенденціями розвитку….суспільних та інших процесів

- Верифікація (лат. Verus - істиний, facere - робити): встановлення істинності і вірогідності, точності та обґрунтованості дії, що забезпечує реальність та ефективність якого-небудь суспільного явища.

- ОРДЛО – окремі райони Донецької та Луганської областей

- ОБСЄ – організація по безпеці та співробітництву в Європі

- ДНР-ЛНР – самопроголошені Донецька народна республіка та Луганська народна республіка

- РФ – Російська Федерація

- Закон 1680 або Закон – ЗУ «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» від 16.09.2014 року

- ПП - Прикінцеві положення Закону 1680

- БД І ПЛ ОБСЄ – бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ

- ТКГ – Тристороння Контактна група

- Оскільки у окремих із 13 пунктах Комплексу заходів та 8 пунктах Приміток до угоди містяться декілька різних зобов’язань і їх виконавців, то в Таблиці вони виділяються і характеризуються окремо, а тому загальна кількість зобов’язань за чисельністю буде більше ніж пунктів у Комплексі заходів. Таких зобов’язань згідно Таблиці 28, з яких виконавцем є: Україна-20, ДНР-ЛНР -4, ОБСЄ-6, Російська Федерація - офіційно -0.

- По 7 зобов’язаннях виконавці взагалі не визначені і тільки за їх змістом можна припустити хто має бути виконавцем.

- Нижче наводяться коментарі до окремих граф та пунктів Таблиці

 

Коментарі до граф Таблиці

 

- в графі 2 «термін (и) виконання» зазначені терміни (дати) безпосередньо зазначені в тексті Комплексу заходів або події з якими вони пов’язуються

- в графі 3 «виконавець(ці), посередник» - виконавцем/посередником зазначається учасник угоди на якого безпосередньо зроблено посилання в тексті або такий, статус якого випливає із змісту угоди.

- в графі 4 «відмітки про виконання» відмічається про повне або часткове виконання зобов’язання  з посиланням на джерело інформації, про відсутність відповідної інформації про це або про безумовне невиконання.

 

Коментарі до окремих пунктів Таблиці

 

9-1) Пункт 9 передбачає відновлення повного контролю за державним кордоном з боку Уряду України по всій зоні конфлікту з першого дня після місцевих виборів і завершенням його після всеосяжного політичного врегулювання. Таким чином, така важлива складова як відновлення територіальної цілісності України обумовлено в заходах попереднім вирішенням Україною таких питань як проведення місцевих виборів ОРДЛО на підставі нового закону України, конституційної реформи (згідно пункту 11 це нова Конституція) при умові виконання вимог пункту 11- вступ в силу до кінця 2015 року нової Конституції, що передбачає ключовим елементом децентралізацію з урахуванням особливостей ОРДЛО погоджених з представниками цих районів та прийняття ПОСТІЙНОГО законодавства про особливий статус ОРДЛО відповідно заходів зазначених в Законі 1680 з погодженням цих актів з представниками ОРДЛО. Фактично відновлення повного контролю державного кордону Україною поставлено в залежність від введення в дію нової Конституції та спеціального закону щодо ОРДЛО з врахуванням зазначених вище вимог, ЩО МОЖЕ РОЗЦІНЮВАТИСЬ ЯК ПОСЯГАННЯ НА СУВЕРЕНІТЕТ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНУ ЦІЛІСНІСТЬ УКРАЇНИ

Окрему та особливу увагу необхідно приділити зобов’язанням, про які зазначено в пунктах 9 і 11 з посиланням на Примітки 1 що містяться тексті Комплексу заходів

Зазначені примітки додатково відсилають до дотримання Україною зобов’язань взятих на себе та визначених в Законі 1680.

Зазначений закон прийнятий 16.09.2014 року, введено в дію з 18.10.2014 року та передбачена його тимчасова дія протягом трьох років після набрання ним чинності, тобто до 18.10.2017 року. Після зазначеної дати закон припиняє свою дію, що означає припинення виконання Україною зазначених в ньому зобов’язань (крім випадку коли дія цього закону буде продовжена або терміновість його дії взагалі буде скасована).

Однак це не єдина проблема цього закону. Фактично цей Закон з часу набрання ним чинності і до цього часу в більшій своїй частині не діяв з причин декларативності, неконкретності та невизначеності правових норм, що містяться ньому.

Так, в статті 3 Закону зазначено, що держава ГАРАНТУЄ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ захист від кримінального та адміністративного переслідування осіб - учасників подій на території Донецької, Луганської областей. Словосполучення «відповідно до закону» означає що «задекларовані» державою гарантії мають бути конкретизовані у спеціальному законодавстві яке врегульовує такі правовідносини, а саме Кримінальному та Кримінальному процесуальному кодексах, Кодексі України про адміністративні правопорушення та інших законах. Однак жодних змін чи доповнень в забезпечення гарантованих прав внесено не було

В статті 4 Закону зазначено, що держава ГАРАНТУЄ «відповідно до Закону України «Про засади державної мовної політики» право мовного самовизначення» в ОРДЛО. Це означає, що мовне питання залишається в стані визначеному зазначеним законом. Ніяких змін до цього закону щодо особливостей його застосування щодо ОРДЛО не вносилось

В статті 5 (частина 2) гарантовано повноваження депутатів місцевих рад і посадових осіб в ОРДЛО обраних на позачергових виборах. Ця норма є декларативною, оскільки позачергові вибори призначені цим же законом на 7 грудня 2014 року не проведені.

В статті 5 (частина 3) зазначено, що в ОРДЛО «законами України» запроваджується особливий порядок призначення керівників органів прокуратури і судів з участю органів місцевого самоврядування. Це означає що в Закони України «Про прокуратуру» та «Про судоустрій та статус суддів» необхідно було внести відповідні зміни однак цього не було зроблено.

Не прийнято будь-яких актів для виконання та розвиток визначених в статті 6 Закону особливих взаємовідносин між ОРДЛО та Кабінетом Міністрів, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади.

В статті 7 Закону передбачалась державна підтримка через «запровадження закону» ОРДЛО, однак такого закону чи інших актів не ухвалено.

Статтею 8 Закону передбачено можливість для місцевих органів влади ОРДЛО прикордонного співробітництва з адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації «у межах компетенції встановленої ЗАКОНОМ».Однак законодавство яке врегульовує компетенцію (повноваження) цих органів в законодавчому порядку не змінено.

Статтею 9 Закону визнано право місцевих рад ОРДЛО створювати загони народної міліції. Однак в розвиток цього права не внесено відповідних змін до законів України які врегульовують правоохоронну діяльність та повноваження органів самоврядування, що унеможливлює реалізацію цього права.

Не виконано приписи зазначені в пунктах 2 -5 Прикінцевих положень Закону.

Включення зазначених положень Закону як складової зобов’язань України за Мінськими угодами та невиконання їх Україною, свідчить про неможливість(відсутність реальних можливостей) виконання в цілому, як Україною, так і іншими учасниками (підписантами) зазначених угод в їх існуючій редакції.

Вбачається, що вирішення питання щодо нормалізації ситуації в Донецькій та Луганській областях, повернення цих територій в правове поле України, відновлення контролю української влади за державним Україно-російським кордоном та вирішення всіх економічних, соціальних та інших проблем можливо за таких умов:

1. Заяви Президента України про вихід України з Мінських угод які суперечать міжнародному та національному праву, посилаючись на ситуацію яка склалася за період їх існування, відсутності позитивних результатів та перспектив для цього.

2. Звернення Президента України до Президента Російської Федерації та ОБСЄ з обґрунтуванням такого кроку та пропозицією формування нових угод з чітким дотриманням при цьому Конституції України, норм міжнародного та національного права України та Російської Федерації.

3. Швидка та ґрунтовна підготовка з чітким дотриманням Конституції, норм міжнародного та національного права, міжнародної практики вирішення аналогічних конфліктів 2 нових міжнародних угод з врегулювання цього конфлікту :

1)   угоду з невідкладних (тактичних) питань (припинення вогню, відвід озброєнь, гуманітарні питання тощо) які віднесені до виключних повноважень Президента України та Президента Російської Федерації

2)   угоду із стратегічних питань, згоду на обов’язковість яких може надати тільки Верховна Рада України та повноважні органи Російської Федерації (стосовно державного кордону; прав, свобод та обов’язків людини і громадянина; виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів України,змін до Конституції тощо)

Питання прийняття нової Конституції чи внесення змін до Розділів «Загальні засади», «Вибори. Референдум» та «Внесення змін до Конституції» чинної Конституції України взагалі не можуть бути предметом перемовин та укладення договорів, оскільки такі зміни можливі тільки із затвердженням їх всеукраїнським референдумом.

4. При необхідності включення до програми перемовин та тексту договору (договорів) умов щодо прийняття нових законів чи внесення змін до чинних законів, необхідно розробити проекти таких договорів до розробки тестів угод, що буде сприяти ефективнішому переговорному процесу

5. Внести до Верховної Ради України законопроект про втрату чинності Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1986 року в частині зазначених в ньому застережень і заяви та ратифікувати зазначену Конвенцію в повному обсязі.



Важливі новини інституту та галузі

За повного чи часткового використання текстів та зображень чи за будь-якого іншого поширення інформації «ІПС» гіперпосилання на сайт ІПС є обов'язковим.

Copyright 2019. Інститут права і суспільства. Всі права захищені.

Приєднуйтесь до нас в соцмережах